https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/19869 2026-09-10T22:44:09Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/41741 Назва: Соціально-економічне забезпечення реалізації ЦСР у Стратегії розвитку системи охорони здоров’я України до 2030 року. Автори: Будрейко М. А. Короткий огляд (реферат): У тезах доповіді оцінено змістову й операційну узгодженість Стратегії розвитку системи охорони здоров’я України на період до 2030 року та операційного плану її реалізації на 2025-2027 роки із завданнями Цілі сталого розвитку 3. Соціально-економічне забезпечення розглянуто як сукупність політики та інструментів, спрямованих на підтримання сталого функціонування системи охорони здоров’я, рівного доступу до медичних послуг і фінансового захисту населення, з виокремленням фінансової, матеріально-технічної, кадрової, організаційно-економічної та інформаційно-цифрової складових. Для тринадцяти завдань ЦСР 3 застосовано бальне оцінювання змістової узгодженості, операційної та компонентної забезпеченості, на основі яких розраховано інтегральний показник планової забезпеченості та величину прогалини. Сукупний індекс планової забезпеченості становить 0,68, а величина прогалини – 0,32; високий рівень мають вісім із тринадцяти завдань, середній – три, низький – два. Найкраще забезпечено протидію інфекційним захворюванням, універсальне охоплення медичними послугами, доступ до вакцин і лікарських засобів та готовність до загроз, тоді як найбільші прогалини стосуються дорожньої безпеки й контролю тютюну. Організаційно-економічна складова має найвищу оцінку, фінансова – найнижчу. Запропонований метод дає змогу локалізувати розрив між стратегічними намірами та їх операційним забезпеченням за п’ятьма складовими й може застосовуватися для повторного вимірювання динаміки планових прогалин. 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/41678 Назва: Методичний підхід до оцінювання впливу економіко-логістичного забезпечення на розвиток системи охорони здоров’я України в процесі її відбудови Автори: Будрейко М. А. Короткий огляд (реферат): Статтю присвячено обґрунтуванню методичного підходу до оцінювання впливу організаційно-логістичного забезпечення на функціонування системи охорони здоров’я України та його пілотній апробації в умовах воєнного періоду й відбудови. Організаційно-логістичне забезпечення визначено як функціональну складову економічного забезпечення, що охоплює планування потреб, транспортування, зберігання, розподіл ресурсів, маршрутизацію пацієнтів та інформаційний супровід відповідних потоків. На основі узагальнення наукових джерел виокремлено шість факторів, згрупованих у три блоки: інфраструктурну спроможність медичної мережі, територіальну доступність і маршрутизацію медичних послуг, інформаційно-цифрову складову організаційно-логістичних процесів. Емпіричну базу становили відкриті адміністративні дані Національної служби здоров’я України щодо мережі надавачів, договорів за Програмою медичних гарантій, електронних рецептів і місць відпуску за програмою реімбурсації, а також дані Державної служби статистики України про чисельність населення. Пілотний розрахунок охопив 24 регіони України за 2023–2025 роки; Луганську область вилучено через непорівнянність територіального охоплення та повноти даних. Сформовано систему з дванадцяти індикаторів. Для забезпечення їх зіставності застосовано демографічне нормування, мінімаксне перетворення за спільними для трирічної панелі межами, рівне зважування та агрегування у три часткові індекси й інтегральний протоіндекс. Аналітичну придатність моделі перевірено за допомогою описової статистики, коефіцієнтів варіації, рангової кореляції Спірмена, терцильного групування регіонів і аналізу чутливості до зміни ваг. Результати засвідчили відносну стабільність інфраструктурної складової, поступове поліпшення територіальної доступності та випереджальну позитивну динаміку інформаційно-цифрового блоку. Загальне зростання інтегрального протоіндексу було зумовлене переважно розвитком цифрово-фармацевтичних процесів. Водночас скорочення забезпеченості законтрактованими місцями надання послуг супроводжувалося розширенням пакетної різноманітності, що вказує на розвиток функціонального профілю медичної допомоги без відповідного збільшення кількості фізичних точок мережі. Виявлено стійкі міжрегіональні відмінності: відносно вищі інтегральні результати протягом досліджуваного періоду демонструвала Полтавська область, тоді як нижчі значення були характерними для Донецької та Херсонської областей. Висока міжчасова узгодженість регіональних рангів і незначна їх чутливість до альтернативного зважування підтвердили відносну стійкість моделі. Наукова новизна полягає в узгодженні трьох одиниць спостереження – надавача, фізичного місця та поєднання «місце – пакет Програми медичних гарантій» – із територіальними й цифрово-фармацевтичними показниками в єдиній регіональній моделі. Практичне значення підходу полягає в можливості моніторингу територіальних диспропорцій і визначення блоку, в якому формується відставання організаційно-логістичного забезпечення. Результати слід трактувати як відносну діагностику, а не як рейтинг якості управління чи безпосередній доказ причинного впливу. Основними обмеженнями є використання незмінної чисельності населення станом на 1 січня 2022 року, неповна територіальна зіставність даних воєнного періоду, спеціальний статус м. Києва та відсутність відкритих масивів про руйнування інфраструктури, фактичні маршрути пацієнтів, транспортну доступність, запаси й безперервність постачання. 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/41605 Назва: Навчання в компетентних організаціях: особливості організації та розвитку персоналу Автори: Строкович Г. В. Короткий огляд (реферат): Статтю присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних аспектів організації навчання та розвитку персоналу в компетентних організаціях. Базуючись на аналізі класичних і сучасних наукових концепцій було систематизовано ключові чинники ефективних навчальних систем, серед яких є стратегічне узгодження, психологічна безпека, коучінг-лідерство та цифрова навчальна екосистема. Здійснено порівняльний аналіз підходів у традиційних і компетентних організаціях за певними критеріями та обгрунтовано шестиетапну модель стратегічної трансформації: від діагностики компетентнісних розривів через формування культури і редизайн програм до впровадження навчальної екосистеми і безперервного вдосконалення. Запропановано заходи щодо формування ефективної системи організаційного навчання. Визначено, що у сучасному середовищі здатність до організаційного навчання є не просто конкурентною перевагою, а необхідною умовою виживання і подальшого розвитку. 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/41604 Назва: Corporate Aspects of Stakeholder Relationship Management in the Implementation of Innovative Information Technology Projects in crisis conditions of increasing environmental risks of creating shared value Автори: Popov O.; Strokovych H. Короткий огляд (реферат): A conceptual vision of corporate governance of stakeholder relations in the implementation of innovative information and technology projects has been developed as a targeted system of managerial influence on the interests, expectations, roles, responsibilities, communications, and forms of participation of stakeholders, which ensures the coordinated implementation of digital changes, reducing crisis risks, maintaining trust, and creating shared value. It has been established that digital projects in the corporate sector should be considered not as a set of individual technological measures, but as a comprehensive transformation of the corporate system, within which processes, data, management procedures, digital infrastructure, organizational regulations, stakeholder participation models, and mechanisms for distributing the results of digital transformation change. It is proven that in conditions of crisis-related risk growth, stakeholder relationship management should combine the strategic and operational levels: at the strategic level, the goals of digital transformation, priorities for creating shared value, principles of interaction and the permissible level of risk are determined, and at the operational level, communication, coordination, training, risk monitoring, conflict resolution, adaptation of procedures and control of results are ensured. It is substantiated that the corporate mechanism for managing stakeholder relationships during the implementation of innovative information and technology projects should include target, subject, object, institutional, risk-oriented, communication, organizational, personnel, and value components. It has been established that corporate governance of stakeholder relations in digital projects cannot be limited to a formal division of responsibilities or administrative control; rather, it should ensure long-term alignment of interests, fair distribution of responsibility, development of digital readiness, minimization of risks, and the creation of shared value. It has been proven that this approach enables an information technology project to transform from a technical initiative into a tool for corporate adaptation, resilience, and responsible development amid crisis uncertainty. 2026-01-01T00:00:00Z