https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/15769 Fri, 10 Apr 2026 09:17:06 GMT 2026-04-10T09:17:06Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39257 Назва: Гармонізація законодавства України про комерційну концесію з правом ЄС: аспекти захисту торговельних марок та ноу-хау Автори: Єрофєєнко Л. В.; Брусільцева Г. М. Короткий огляд (реферат): Наукову статтю присвячено комплексному дослідженню трансформації інституту комерційної концесії (франчайзингу) в Україні в умовах євроінтеграційного поступу та масштабної реформи приватного права. Робота фокусується на системному перегляді інституту комерційної концесії (франчайзингу) як міжгалузевого явища, що охоплює цивільне, господарське, інтелектуальне та конкурентне право. Центральною темою дослідження є наслідки «декодифікації» господарського законодавства. Детально розглянуто Закон № 4196-IX від 09.01.2025, який скасовує Господарський кодекс України з 28 серпня 2025 року, та проаналізовано, як перехід до єдиної системи приватного права на базі оновленого Цивільного кодексу вплине на стабільність франчайзингових мереж. Особлива увага приділяється трирічному перехідному періоду для реформування державних та комунальних підприємств, що є критичним для забезпечення прозорості ринку. Основна увага зосереджена на механізмах гармонізації національного законодавства з ключовими актами ЄС: Регламентом (ЄС) 2022/720 щодо вертикальних обмежень, Директивою (ЄС) 2015/2436 про торговельні марки та Директивою (ЄС) 2016/943 про захист комерційної таємниці. У сфері інтелектуальної власності дослідження пропонується глибокий розбір проблеми «реального використання» торговельних марок. Спираючись на прецедентну постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/8781/23, доводиться необхідність синхронізації української судової практики з практикою Суду ЄС та положеннями Регламенту (ЄС) № 207/2009. Обґрунтовано позицію, згідно з якою зміна власника ТМ не повинна переривати п'ятирічний строк її невикористання, що стимулює власників до активного комерційного обігу своїх активів. Захист ноу-хау розглядається крізь призму імплементації Директиви (ЄС) 2016/943. Аналізується новий законопроєкт Міністерства економіки про комерційну таємницю, виокремлюються критерії секретності та комерційної цінності інформації. Дослідження підкреслює важливість процесуальних механізмів захисту таємниці під час судових спорів та при звільненні працівників (мобільність кадрів). Конкурентний аспект охоплює аналіз нових роз'яснень АМКУ № 16-рр (грудень 2024р.), які впроваджують концепцію «безпечної гавані» для вертикальних угод. Розглядаються межі дозволених обмежень конкуренції у франчайзингу, зокрема питання фіксації цін та онлайн-торгівлі. Висновки та рекомендації дослідження спрямовані на практичне застосування: запропоновано алгоритми перевірки (due diligence) активів при придбанні франшизи, методики захисту конфіденційної інформації через «франчайзбуки» та стратегії адаптації існуючих договорів до нового законодавства після серпня 2025 року. Ключові результати дослідження: Реформування ТМ: Обґрунтовано важливість нової судової практики щодо «реального використання» торговельних марок. Зокрема, проаналізовано позицію Верховного Суду 2025 року, згідно з якою зміна власника не перериває п'ятирічний строк невикористання бренду, що стимулює франчайзерів до активної ринкової діяльності. Захист Ноу-хау: Досліджено проєкт Закону «Про захист комерційних таємниць» (2025 р.) та визначено три критерії правомірності захисту ноу-хау: секретність, комерційна цінність та вжиття належних заходів безпеки. Конкурентне право: Висвітлено впровадження принципу «безпечної гавані» (safe harbour) для франчайзингових угод через роз'яснення АМКУ, що дозволяє вертикальні обмеження при частці ринку сторін до 30%. Етичні стандарти: Аргументовано необхідність імплементації Європейського кодексу етики франчайзингу, зокрема в частині обов’язкового переддоговірного розкриття інформації (disclosure document). Також у висновках запропоновано конкретні зміни до Глави 76 ЦКУ, спрямовані на захист франчайзі від недобросовісних бізнес-моделей та посилення відповідальності за «паразитичне копіювання» після завершення дії договорів. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39257 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39066 Назва: Договори про використання об’єктів інтелектуальної власності, створених штучним інтелектом Автори: Єрофєєнко Л. В.; Чуприна Я. О. Короткий огляд (реферат): У статті досліджено проблему правової невідповідності між традиційною людиноцентричною концепцією інтелектуальної власності (ІВ) та природою об'єктів, згенерованих системами штучного інтелекту (ШІ). Зокрема, аналізувалися ключові правові проблеми, що виникають у сфері договірного регулювання використання об'єктів ІВ, створених ШІ (AI-IP), а також особливості укладення й виконання ліцензійних угод та договорів про відступлення (передачу) майнових прав на такі об'єкти. Виявлено та проаналізовано вирішальну правову дихотомію між "автономно згенерованими творами" (без значного людського внеску) та "творами, створеними за допомогою ШІ під керівництвом людини-оператора" (інструментальний підхід), яка безпосередньо впливає на охороноздатність об'єкта та структуру AI-IP-контрактів. Проаналізовано три можливі суб'єкти первинного набуття прав: людина-оператор, розробник ШІ та концепція "електронної особи", підтверджено збереження людиноцентричного підходу до авторства/винахідництва (США, ЄС) та відмову від правосуб'єктності самого ШІ, що остаточно зміщує всю відповідальність за порушення, спричинені ШІ (наприклад, плагіат), на людських акторів — розробника, інтегратора або кінцевого користувача. Встановлено, що AI-IP-договори мають гібридну правову природу та є основним механізмом розподілу ризиків. Визначено, що головним джерелом юридичних ризиків є правомірність використання вхідних даних для навчання моделей (TDM-infringement). Обґрунтовано, що в умовах юридичної невизначеності щодо первинного набуття прав, контрактне право набуває визначального значення як основний механізм розподілу комерційних ризиків і комерціалізації AI-IP. Відсутність правосуб'єктності ШІ остаточно покладає відповідальність за порушення (плагіат, збої) на людських акторів – ліцензіара або відчужувача. Необхідність деталізації у договірній практиці гарантій легітимності походження об’єкта, зокрема TDM-комплаєнсу, випливає з вимог ЄС (AI Act) щодо прозорості навчальних даних. Це вимагає включення спеціалізованих положень про відшкодування збитків (Indemnification). Рекомендовано чітко визначити, що первинним майновим правонабувачем на об'єкт, згенерований ШІ в рамках режиму sui generis в Україні, є фізична або юридична особа, яка забезпечила введення даних та керування системою ШІ (оператор/власник системи). Обґрунтовано необхідність запровадження принципу "добросовісного набувача AI-IP" для захисту кінцевих користувачів від прихованих порушень ІВ у навчальних даних. Пропонується звільняти набувача від відповідальності за TDM-порушення, якщо він діяв добросовісно та отримав повні гарантії від відчужувача. Рекомендовано впровадити в національну договірну практику обов'язкові спеціалізовані гарантійні клаузули (Compliance Warranties), що покривають ризики навчальних даних (Training Data Indemnity) та гарантії TDM-комплаєнсу, що підвищить передбачуваність комерційного обігу AI-IP. В роботі застосовано загальнонаукові та спеціальні юридичні методи, включаючи діалектичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний та системно-структурний аналізи. Зокрема, порівняльно-правовий метод дозволив зіставити законодавчі ініціативи ЄС, США та Китаю щодо TDM-комплаєнсу та вимог до авторства/винахідництва. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39066 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39065 Назва: Забезпечення захисту комерційної таємниці задопомогою NDA: проблеми доказування та досвіт DIIA CITI Автори: Єрофєєнко Л. В.; Чуприна Я. О. Короткий огляд (реферат): В статті проведено комплексний аналіз ролі та ефективності договору про нерозголошення (NDA) як непоіменованого цивільно-правового інструменту захисту комерційної таємниці (КТ) в Україні, а також розроблено практичні рекомендації щодо його юридично стійкого застосування, зокрема в умовах Diia City та новітньої судової практики Верховного Суду. Встановлено, що NDA є непоіменованим цивільно-правовим договором, правомірність якого базується на принципі свободи договору (ч. 1 ст. 6 ЦКУ). Обґрунтовано потребу у виділенні NDA в окремий інститут договірного права через його особливі ознаки: необхідність «достатнього рівня довіри» та чинність зобов'язань після припинення співпраці. Доведено, що ефективність NDA залежить від створення «подвійного бар'єру захисту»: чіткої індивідуалізації предмета договору та посилання на внутрішні локальні акти підприємства (Положення про КТ) як доказ вжиття «адекватних заходів» відповідно до ст. 505 ЦКУ та Директиви ЄС 2016/943. Визначено, що Закон України № 4196-20 вимагає укладання NDA (та NCA) окремо від гіг-контракту. Це забезпечує автономність та юридичну стійкість зобов’язань щодо конфіденційності, незалежно від змішаної правової природи гіг-контракту. Проаналізовано, що найскладнішою проблемою залишається доведення причинно-наслідкового зв'язку при стягненні збитків. Рекомендовано використовувати комбінований підхід до санкцій (фіксований штраф за факт порушення + відшкодування збитків понад суму штрафу), оскільки штраф спрощує процес стягнення. Проаналізовано прогресивну позицію Верховного Суду (ВС КГС, справи №914/1003/21 та №910/5408/21), який визнав, що відсутність кваліфікованого електронного підпису (КЕП) не є безумовною підставою для відмови у прийнятті електронних доказів (листування в месенджерах, корпоративна пошта). Це підвищує правову силу цифрових слідів. Для забезпечення належності доказів рекомендовано договірне закріплення допустимості таких каналів комунікації. Сформульовано комплексну стратегію захисту, що включає диференціацію строків дії зобов'язань (наприклад, 3-5 років для ноу-хау) та використання судової заборони як забезпечувального заходу для негайного припинення розголошення. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39065 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39064 Назва: Види фідеїкомісів у Римському спадковому праві Автори: Ваганова І. М. Короткий огляд (реферат): Стаття присвячена комплексному дослідженню генезису та еволюції інституту фідеїкомісу (fideicommissum) у римському приватному праві. Автор аналізує шлях трансформації фідеїкомісу від неформального прохання спадкодавця, що ґрунтувалося на моральному обов’язку (fides), до повноцінного юридичного інституту з позовним захистом. У роботі підкреслено, що на початковому етапі фідеїкоміс мав характер натурального зобов’язання (obligatio naturalis), яке не передбачало примусового виконання, проте виключало можливість витребування добровільно переданого майна. Особлива увага приділяється порівняльному аналізу фідеїкомісу та легату (legatum). Висвітлено переваги фідеїкомісу, зокрема відсутність суворого формалізму, можливість призначення на користь осіб без заповідальної правоздатності та гнучкість умов. Досліджено історичні етапи надання фідеїкомісам юридичної сили, починаючи з епохи принципату Августа та діяльності юриста Требація, що призвело до створення спеціального когніційного провадження (fideicommissi persecutio) під егідою преторів. У статті класифіковано основні види фідеїкомісів: сімейний (fideicommissum familiae), спрямований на збереження майна всередині роду; сингулярний, що стосувався окремих активів; та універсальний (hereditatis), який передбачав перехід усієї спадкової маси. Автор детально розбирає значення Сенатусконсульту Требелліана (56 р. н. е.), який здійснив правову революцію, дозволивши автоматично переносити права та обов’язки (активи і пасиви) на фідеїкомісарія, перетворюючи його на універсального правонаступника. Окремо розглянуто феномен «таємних фідеїкомісів» (fideicommissum tacitum) як інструменту обходу закону та правові наслідки їх застосування у вигляді конфіскації майна на користь фіску. У висновках зазначено, що попри часткову уніфікацію легатів та фідеїкомісів у законодавстві Юстиніана, повне злиття цих інститутів відбулося лише щодо сингулярного наступництва, тоді як універсальний фідеїкоміс зберіг свою унікальну природу. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/39064 2026-01-01T00:00:00Z