Психологічні механізми саморегуляції особистості в умовах хронічного стресу та невизначеності

Abstract

У тезах розкрито психологічні механізми саморегуляції особистості в умовах хронічного стресу та невизначеності як важливу передумову підтримання психоемоційної рівноваги, адаптивності та ефективного функціонування людини. Обґрунтовано, що саморегуляція є комплексною системою свідомих і напівавтоматичних процесів, спрямованих на усвідомлення внутрішніх станів, керування емоційним напруженням і відновлення ресурсного потенціалу. Окреслено відмінності між саморегуляцією та пригніченням емоцій, проаналізовано роль взаємодії центральної й автономної нервової систем у формуванні стресових реакцій. Визначено основні прояви порушення регулятивних процесів, зокрема гіперзбудження, гіпозбудження, емоційну нестабільність і когнітивні труднощі. Особливу увагу приділено практичним технікам стабілізації нервової системи, серед яких заземлення, сенсорні якорі, дихальні практики та алгоритми психосоціальної підтримки. Застосування цих методів сприяє активації ресурсів особистості, підвищенню психологічної стійкості та запобіганню розвитку дезадаптивних станів в умовах тривалого стресового навантаження.