Звертання в поетичному дискурсі Григорія Сковороди

Abstract

У статті висвітлено основні підходи в мовознавстві до вивчення звертання, розглянуто статус та функції звертання в структурі речення. На матеріалі збірки «Сад божественних пісень» Г. Сковороди встановлено, що апелятиви активно вживаються автором, утворюючи неповторний колорит та стиль письменника. Досліджено, що найчастіше митець послуговується риторичними звертаннями, у яких у ролі апелятивів виступають метафоризовані номени, тобто назви емотивів, птахів, предметів, явищ дійсності. Уживаються для того, щоб привернути увагу до об’єкта зображуваного, викликати в адресата певне ставлення до нього, збільшити експресивність мовлення. Вокативні речення використовуються задля особливої ритмізації мовлення, створення поетичної динаміки, загального інтонаційного малюнку твору. Власне звертання представлено рідше, здебільшого письменник приділяє увагу саме постаті Ісуса Христа, називаючи його Христе, Ісусе, Бог, Давидів сину тощо. Новозавітна містерія гріховідкуплення, смерті й воскресіння Божого Сина становить семантичне ядро цього образу. Найчастотнішими в поетичних текстах є звертання, виражені іменниками в кличному відмінку, але також вживаються апелятиви у формі називного відмінка, множині та середнього роду, вони надають особливого стильового ефекту поетичному наративу. Зазначено, що звертання виконують номінативну, апелятивну, вокативну та експресивну функції. З’ясовано, що поет активно продукує як однокомпонентні, так і багатокомпонентні конструкції, останні з яких подають детальний опис суб’єкта, до якого спрямована мова, відтворюють певні його риси і ставлення митця. Виявлено, що в мовній тканині Г. Сковороди активно вживаються звертання, підсилені вигуками о, рідше ой, ах, гей, які передають різноманітні почуття та переживання, надають поезії додаткового стилістичного забарвлення.