Розвиток людського потенціалу як фактор економічного зростання БРІКС

Abstract

Підкреслено вагоме значення економік країн БРІКС, які перебувають на стадії динамічного розвитку та посідають провідні позиції у глобальному вимірі економічного зростання. Загострено увагу не лише на геополітичних та економічних перспективах розвитку БРІКС, а й на визначенні їх взаємозв'язку із прогресом у людському розвитку країн угруповання. Показано, що країни БРІКС характеризуються як подібними, так і протилежними особливостями і викликами розвитку економіки. Розглянуто фактологічні дані прогресу та фінансування людського потенціалу країн БРІКС, які доводять асиметрію між ними як у тенденціях людського розвитку в кількісному та якісному аспектах, так і у пріоритетних напрямах його інтенсифікації. За умов високої забезпеченості іншими ресурсами (природними, фінансовими, людськими в кількісному аспекті), людський потенціал високої якості тільки починає посідати місце провідного рушія економічного зростання у цих країнах на їх шляху до становлення економіки знань та інформаційного суспільства. Загалом, здійснений статистичний та SWOT-аналіз у процесі розгляду економічного розвитку країн БРІКС, підтвердив нетотожність понять зростання та розвитку: останнє, крім поліпшення притаманних зростанню кількісних показників, передбачає якісний розвиток визначальних соціальних параметрів, найважливішим із яких є рівень розвитку людського потенціалу. Країни БРІКС значно відрізняються між собою як за рівнями та складовими частинами людського розвитку, так і за методами, напрямами та ефективністю модернізації національних економік. З усіх членів угруповання розвиток людського потенціалу відіграє роль каталізатора економічного зростання лише в Китаї та Індії. Основними викликами для країн БРІКС є інституційний розвиток, інтенсифікація побудови соціально-економічної інфраструктури та прискорення процесу реформ. Пріоритетними завданнями Китаю та Індії є розширення внутрішнього попиту та підвищення добробуту населення. У Бразилії, Росії та ПАР поточна залежність від експорту природних ресурсів і сировини потребує диверсифікації економічної діяльності.