Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/38465Повний запис метаданих
| Поле DC | Значення | Мова |
|---|---|---|
| dc.contributor.author | Ваганова І. М. | - |
| dc.date.accessioned | 2026-01-07T09:11:52Z | - |
| dc.date.available | 2026-01-07T09:11:52Z | - |
| dc.date.issued | 2025 | - |
| dc.identifier.citation | Ваганова І. М. Цивільний обіг у Древньому Римі / І.М. Ваганова // Юридичний науковий електронний журнал. - Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2025. - Вип.11. - С. 51-53. | uk_UA |
| dc.identifier.uri | https://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/38465 | - |
| dc.description.abstract | У даній статті досліджено еволюційний розвиток інституту права власності, його способи набуття та засоби захисту в системі рим ського приватного права. Первинно єдиною формою власності була традиційна квіритська власність, що діяла виключно для римських громадян щодо манци пованих речей і вимагала суворого дотримання формальних ритуалів, таких як манципація (mancipatio). З розширенням економічного обігу цей формалізм почав гальмувати розвиток, що зумовило виникнення бонітарної (преторської) власності. Проаналізовано, як ця форма виникала при порушенні формальностей набуття, але отримувала повний захист від Претора, зокрема за допомогою публіціанового позову (actio Publiciana). Цей механізм призвів до фактичного роздвоєння права власності, хоча згодом, у Кодифікації Юстиніана, ці відмінності були уніфіковані. Паралельно також розглянуто правовий статус власності перегринів та провінційної власності на державних землях. Розглянуто і класифікацію способів набуття власності на первісні та похідні. Серед первісних досліджено інститути захоплення нічий ної речі (occupatio), з чітким розмежуванням між викинутими (res derelictae) та втраченими (res amissae) речами; специфікації (переробки чужого матеріалу); а також набуття скарбу (thesaurus). Ключовим похідним способом стала передача речі (traditio), яка вимагала поєд нання фактичного вручення та наявності справедливої правової підстави (iusta causa). Завдяки своїй практичності, traditio була визнана пріоритетним засобом переходу права власності Юстиніаном. Також проаналізовано віндикаційний позов (actio rei vindicatio), який застосовував принцип необмеженої віндикації (вимоги речі від будь-якого володільця). Досліджено його процедурні особливості: тягар доказування покладався на позивача, а рішення суду передба чало реституцію у натурі (повернення саме речі), незалежно від добросовісності відповідача. Додаткові засоби захисту, такий як нега торний позов (actio negatoria) та прогібіторний позов, забезпечували усунення будь-яких незаконних обмежень, не пов’язаних із позбав ленням володіння. | uk_UA |
| dc.language.iso | uk_UA | uk_UA |
| dc.subject | право власності | uk_UA |
| dc.subject | преторське право | uk_UA |
| dc.subject | володіння | uk_UA |
| dc.subject | користування | uk_UA |
| dc.subject | розпорядження | uk_UA |
| dc.subject | позов | uk_UA |
| dc.title | Цивільний обіг у Древньому Римі | uk_UA |
| dc.type | Article | uk_UA |
| Розташовується у зібраннях: | Статті (ПРЕ) | |
Файли цього матеріалу:
| Файл | Опис | Розмір | Формат | |
|---|---|---|---|---|
| 11.pdf | 366 kB | Adobe PDF | Переглянути/відкрити |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.