Наслідки приєднання рухового майна до нерухомого за римським правом

Abstract

За спостереженням Л. П. В. ван Влієта, практично в усіх правопорядках правила, що визначають правові наслідки приєднання рухомого майна до земельної ділянки, ґрунтуються на двох принципах: принципі збереження нової вартості, здобутої в результаті такого приєднання та принципі захисту довіри третіх осіб до правомірності очевидної для них ситуації включеності зазначеної рухомої речі до об'єкта нерухомості як його невід'ємного елемента. Попри поширене переконання, згідно з яким римська юриспруденція була байдужою як до міркувань економічного аналізу права, так і до захисту довіри в обороті, стосовно підходу римських юристів до правових наслідків inaedificatio (забудови) можна вгледіти і те, і інше. Заборона на віндикацію використаного для будівництва матеріалу, що виправдовувалася неприпустимістю руйнування вже зведених споруд, очевидно відображає саме прагнення не допустити згубного впливу на народне господарство в цілому (що зачіпає публічний інтерес) через знищення нової вартості, створеної в результаті приєднання рухомих речей (матеріалів) до нерухомості. Рефлексія римлян на цю тему цілком відповідає сучасним уявленням про суть економічного аналізу права. Водночас сформоване в римській юриспруденції уявлення, згідно з яким actio ad exhibendum (позов про пред’явлення) та віндикація все ж таки можливі проти забудовника як fictus possessor (фіктивного володільця) у ситуації, коли він використав для будівництва завідомо чужий матеріал, тобто з його боку в цьому сенсі мав місце dolus (злий умисел), явно свідчить про прагнення захистити тільки добросовісних забудовників. Таким чином підтримувалася довіра учасників обороту до правомірності вчинюваних ними набуттів та визначення їхньої подальшої долі власною волею та у власному інтересі. При цьому прагнення римських юристів збалансувати захист, наданий добросовісному забудовнику, із притаманним римському праву пієтетом щодо права власності, маніфестувалося в допущенні віндикації цих матеріалів навіть у добросовісного забудовника в ситуації, коли споруда розвалилася, була розібрана або ці матеріали іншим чином були від неї відокремлені, знову набуваючи статусу самостійного об'єкта права. У тому ж ряду стоїть і наділення добросовісного володільця земельної ділянки правом ius tollendi (правом на вилучення своїх речей) при поверненні ним цієї ділянки власнику.