Особливості правового режиму системи охорони здоров’я України в умовах воєнного часу

Abstract

Безпрецедентний характер тих змін, які відбуваються в теперішній час у сфері ОЗ України під впливом подій війни та запровадження режиму воєнного стану, потребуються аналізу як з точки зору визначення методів та типів правового регулювання, осмислення загальнотеоретичної конструкції правового режиму, запровадженого для вітчизняної медицини, так і з точки зору практичних аспектів правового регулювання в ОЗ в умовах війни. Правовий режим сфери ОЗ в умовах війни – це встановлений нормами законодавства України порядок функціонування всіх структурних ланок системи надання медичної допомоги, спрямований на забезпечення територіального, організаційного та фінансового доступу пацієнтів (громадян, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України) до необхідних медичних послуг; досліджуваний правовий режим може бути визначено, як «особливий», що підтверджується такими ознаками режиму, як його тимчасовий характер, забезпеченість особливими засобами адміністративно-правового характеру, і спрямованість на забезпечення безпеки особистості, суспільства та держави; залежно від засобів управлінського впливу досліджуваний режим можна назвати комплексним – обмежуючим у частині доступу до певної (раніше публічної і відкритої) інформації, сервісів електронного здоров’я тощо та стимулюючим у частині застосування нових управлінських важелів (на кшталт «збереження кадрового потенціалу», утворення госпітальних округів (у оновленому форматі), надання платних послуг в умовах лібералізації правового поля); за спрямованістю правового впливу досліджуваний режим можна охарактеризувати як охоронний (по відношенню до зовнішніх ризиків, обумовлених подіями війни) та регулятивний (по відношенню до всіх суб’єктів системи ОЗ); 5) за методами правового регулювання правовий режим сфери ОЗ базується на імперативному методі (який в умовах війни домінує) та диспозитивному методі (який залишається актуальним для регулювання відносин в підсистемі «лікар – пацієнт»); характеристика досліджуваного правового режиму з точки зору типу правового регулювання, на нашу думку, характеризується переважанням спеціально-дозвільного типу для провайдерів медичних послуг (встановлення порівняно більш жорстких вимог щодо інфекційного контролю, надання екстреної медичної допомоги та підготовки додаткових хірургічних команд для допомоги постраждалим внаслідок військової агресії, спеціальні умови та обмежене коло суб’єктів надання телемедичних послуг тощо та застосування загально дозвільного типу правового регулювання для пацієнтів; важливою особливістю досліджуваного правового режиму можна вважати поєднання публічно-правових та приватноправових механізмів правового регулювання, зокрема, відбувається посилення захисту публічних інтересів у сфері ОЗ – громадське здоров’я, інфекційний контроль та безпека, доступність медичних послуг на популяційному рівні; послаблення захисту приватних інтересів (шляхом розширення обсягу платних послуг).