Фрагментація міжнародного права: трансформація доктрини чи наукового дискурсу

Abstract

Зміни у міжнародно-правових відносинах після закінчення холодної війни, визнання міжнародної правосуб’єктності людини, утворення численних міжнародних організацій, посилення глобальних економічних, культурних, екологічних зв’язків, що супроводжувалося бурхливим сплеском правотворчості – ось далеко неповний перелік чинників, які у своїй сукупності та єдності поступово утворили «нову якість» міжнародного публічного права. Дуже часто фрагментацію міжнародного права пов’язують з поліцентричністю та полісуб’єктністю правотворчості (тобто, правотворчість на рівні суверенних держав, наднаціональних утворень різного масштабу, організацій глобального громадянського суспільства тощо). Юридичними ознаками феномену фрагментації міжнародного права називають: розширення сфери охоплення на тлі відсутності загальної (глобальної) координації; поява спеціалізованих та відносно автономних комплексів правових норм та сфер юридичної практики; інституційну багатоманітність (утворення наприкінці 90-х років ХХ сторіччя нових міжнародних організацій), що призвело до розходження у інтерпретації міжнародного права та його застосування; відсутність єдиного центру (суб’єкта) правотворчості і пов’язана з цим неможливість уніфікації. Як не дивно, але майже тотожні проблеми було виявлено дослідниками у контексті аналізу сучасної правової доктрини. В умовах суттєвої трансформації національної правової системи України, що обумовлена подіями повномасштабної війни Російської Федерації проти України, видається важливим проаналізувати недостатньо вивчені властивості правової доктрини, а також акцентувати увагу на верифікації доктрини міжнародного права. Феномен фрагментації МП достатньо чітко продемонстрував, що завдяки бурхливим змінам у міжнародно-правовій реальності існує значний дисонанс між наукою та практикою МП, що безпосередньо виявилося: для науки – у неможливості розв’язати всі існуючі протиріччя та обґрунтувати шляхи вирішення накопичених проблем, для практики – у постійному прагненні здолати існуючі теоретичні перешкоди, максимально ефективно врегулювати абсолютно нові шари відносин між комплементарними (додатковими) суб’єктами МП за допомогою явно недостатнього правового інструментарію. 2) Проведений аналіз засвідчив, що, не зважаючи на достатньо строкатий спектр досліджень фрагментації МП, серед дослідників немає єдності щодо сутності феномену фрагментації, причин цього явища, його негативних та позитивних характеристик, методології подолання фрагментації тощо. Для визначення системного зв’язку між феноменом фрагментації МП та змінами доктрини/парадигми/теорії/науки важливою видається широкомасштабна дискусія, елементом якого порядку (доктрини/парадигми/теорії/науки) виступає фрагментація. На нашу думку, можна виокремити наступні ознаки правової доктрини: має тісний зв’язок з правовою наукою; характеризується певною внутрішньою логікою та системністю, що дозволяють вивчати та ідентифікувати явища правової реальності у їх зв’язку та системній єдності; перебуває у зв’язку з іншими формами права, обґрунтовуючи їх роль та співвідношення; здобуває легітимації через визнання у науковому середовищі, у суспільстві та державі; включає рекомендації практичного характеру щодо подальшого розвитку правової науки та практики; впливає на формування індивідуальної та колективної правової свідомості. Надзвичайно важливою складовою «життєвого циклу» правової доктрини є її верифікація, тобто визнання її істинності та авторитету, що дозволяє пересвідчитися у «життєздатності» доктрини, її відповідності явищам правової реальності, які доктрина відображає. Проблема верифікації правової доктрини серед інших аспектів включає проблему її «терміну придатності», тобто певного періоду історичного часу, починаючи з її формування і закінчуючи її спростуванням, девальвацією (або формуванням нової доктрини їй на заміну). В основу «життєвого циклу» правової доктрини покладено презумпції її спадковості, лінійності, довічності та динамізму.