Форми власності Древньому Римі та способи їх захисту

Abstract

Стаття присвячена дослідженню генезису та трансформації видів права власності у римському приватному праві, починаючи від консервативного квіритського права (jus civile) до більш гнучких преторських форм. Автор аналізує передумови виникнення бонітарної (преторської) власності як відповіді на формалізм квіритських обрядів, що гальмували розвиток цивільного обігу. У роботі детально розглянуто специфіку провінційної власності та особливий правовий статус майна перегрінів, які регулювалися нормами права народів (jus gentium). Особливу увагу приділено класифікації способів набуття права власності, які поділяються на первісні (захоплення нічийної речі, скарб, специфікація, змішання) та похідні (традиція, манципація). Досліджено еволюцію традиції (traditio) як найбільш практичного засобу передачі майна, що згодом став домінуючим у Кодифікації Юстиніана. Крім того, автор розкриває підстави припинення права власності, серед яких фізична загибель речі, відмова власника або конфіскація. Значне місце в дослідженні займає аналіз системи речово-правових засобів захисту власності. Автор характеризує віндикаційний позов як основний інструмент повернення речі з чужого незаконного володіння, а також негаторний та прогібіторний позови для усунення перешкод у користуванні майном. Окремо виділено роль публіцінського позову, який було запроваджено претором для легітимізації та захисту бонітарних власників. У висновках підкреслено, що еволюція римського права власності пройшла шлях від суворого національного формалізму до універсальної системи, яка заклала фундамент для сучасного цивільного законодавства.