Договори про використання об’єктів інтелектуальної власності, створених штучним інтелектом

Abstract

У статті досліджено проблему правової невідповідності між традиційною людиноцентричною концепцією інтелектуальної власності (ІВ) та природою об'єктів, згенерованих системами штучного інтелекту (ШІ). Зокрема, аналізувалися ключові правові проблеми, що виникають у сфері договірного регулювання використання об'єктів ІВ, створених ШІ (AI-IP), а також особливості укладення й виконання ліцензійних угод та договорів про відступлення (передачу) майнових прав на такі об'єкти. Виявлено та проаналізовано вирішальну правову дихотомію між "автономно згенерованими творами" (без значного людського внеску) та "творами, створеними за допомогою ШІ під керівництвом людини-оператора" (інструментальний підхід), яка безпосередньо впливає на охороноздатність об'єкта та структуру AI-IP-контрактів. Проаналізовано три можливі суб'єкти первинного набуття прав: людина-оператор, розробник ШІ та концепція "електронної особи", підтверджено збереження людиноцентричного підходу до авторства/винахідництва (США, ЄС) та відмову від правосуб'єктності самого ШІ, що остаточно зміщує всю відповідальність за порушення, спричинені ШІ (наприклад, плагіат), на людських акторів — розробника, інтегратора або кінцевого користувача. Встановлено, що AI-IP-договори мають гібридну правову природу та є основним механізмом розподілу ризиків. Визначено, що головним джерелом юридичних ризиків є правомірність використання вхідних даних для навчання моделей (TDM-infringement). Обґрунтовано, що в умовах юридичної невизначеності щодо первинного набуття прав, контрактне право набуває визначального значення як основний механізм розподілу комерційних ризиків і комерціалізації AI-IP. Відсутність правосуб'єктності ШІ остаточно покладає відповідальність за порушення (плагіат, збої) на людських акторів – ліцензіара або відчужувача. Необхідність деталізації у договірній практиці гарантій легітимності походження об’єкта, зокрема TDM-комплаєнсу, випливає з вимог ЄС (AI Act) щодо прозорості навчальних даних. Це вимагає включення спеціалізованих положень про відшкодування збитків (Indemnification). Рекомендовано чітко визначити, що первинним майновим правонабувачем на об'єкт, згенерований ШІ в рамках режиму sui generis в Україні, є фізична або юридична особа, яка забезпечила введення даних та керування системою ШІ (оператор/власник системи). Обґрунтовано необхідність запровадження принципу "добросовісного набувача AI-IP" для захисту кінцевих користувачів від прихованих порушень ІВ у навчальних даних. Пропонується звільняти набувача від відповідальності за TDM-порушення, якщо він діяв добросовісно та отримав повні гарантії від відчужувача. Рекомендовано впровадити в національну договірну практику обов'язкові спеціалізовані гарантійні клаузули (Compliance Warranties), що покривають ризики навчальних даних (Training Data Indemnity) та гарантії TDM-комплаєнсу, що підвищить передбачуваність комерційного обігу AI-IP. В роботі застосовано загальнонаукові та спеціальні юридичні методи, включаючи діалектичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний та системно-структурний аналізи. Зокрема, порівняльно-правовий метод дозволив зіставити законодавчі ініціативи ЄС, США та Китаю щодо TDM-комплаєнсу та вимог до авторства/винахідництва.