Конкурентоспроможність у XXI столітті: трансформація теоретичних підходів та управлінських парадигм

Abstract

У статті встановлено, що конкурентоспроможність у XXI столітті набуває нового системного змісту, виходячи за межі традиційних економічних моделей і стаючи ключовим індикатором стійкості, інноваційності та адаптивності підприємств і національних економік. Розкрито еволюцію теоретичних підходів до формування конкурентоспроможності – від класичних концепцій абсолютних і відносних переваг А. Сміта та Д. Рікардо до сучасних системних, інноваційних і цифрових теорій. У процесі дослідження узагальнено ключові положення неокласичних, кейнсіанських, інституційних, ресурсних і динамічних підходів, що відображають зміну парадигми від статичного трактування ефективності до динамічної взаємодії знань, інновацій і технологій. У роботі встановлено, що в ХХ столітті конкурентоспроможність переважно розглядалася як функція ефективності використання ресурсів, оптимізації витрат та підвищення продуктивності. Натомість у ХХІ столітті відбувається перехід до інтегрованої моделі, де основними джерелами конкурентних переваг виступають цифровізація, людський капітал, інноваційні екосистеми, партнерські мережі та соціально-екологічна відповідальність. Розкрито роль сучасних концепцій – теорії динамічних здібностей, потрійної спіралі, стратегії «блакитного океану» та моделі сталої конкурентоспроможності, що визначають нові управлінські орієнтири розвитку бізнесу. Узагальнено, що конкурентоспроможність у XXI столітті формується як результат синергії економічних, соціальних, інноваційних і цифрових чинників, а її забезпечення потребує системного управління на засадах гнучкості, інтелектуалізації та сталого розвитку. Отримані результати створюють теоретичне підґрунтя для подальших досліджень стратегій розвитку підприємств і вдосконалення політики підвищення національної конкурентоспроможності в умовах глобальних трансформацій.