Мовні засоби перекладу поетичного тексту в доробку представників Харківської школи романтиків

Abstract

Статтю присвячено українській перекладацькій творчості учасників харківських романтичних гуртків першої половини ХІХ ст., які згодом дістали назву „Харківська школа романтиків“. Актуальність теми зумовлена потребою повніше розкрити перекладацьку діяльність харківських романтиків у контексті їхньої творчої взаємодії зі слов’янськими та західноєвропейською літературними традиціями періоду романтизму; з’ясувати значення творчості поетів-романтиків для розбудови української словесності, визначення самобутніх рис української літературної мови, шляхів її становлення й розвитку. Схарактеризовано вплив ідей романтизму на формування історико-культурних взаємозв’язків української романтичної словесності з літературною скарбницею слов’янських народів. Зосереджено увагу на індивідуальних рисах перекладача та художніх засобах і прийомах його перекладацької майстерності. Проаналізовано використання індивідуально-авторських засобів, національно-маркованих одиниць (пестливі слова, народно-розмовна лексика, застарілі слова, історизми, діалектизми), лінгвостилістичних засобів (постійні епітети, народно-поетичні порівняння, народні звороти, традиційні образи-символи, повтори) у поетичних перекладах М. Костомарова, А. Метлинського, П. Гулака-Артемовського із словацької, чеської, сербської, польської та західноєвропейських мов; виявлено лексико-граматичні та стилістичні особливості перекладів поетичних текстів, здійснених харківськими романтиками. Визначено спільні та відмінні риси перекладацької майстерності М. Костомарова, А. Метлинського, П. Гулака-Артемовського; з’ясовано естетичну вартість перекладів. У дослідженні відзначено лінгвокультурологічне значення українського перекладу, яке полягало в прагненні романтиків „українізувати“ свої переклади, що, з одного боку, засвідчило апробацію потенційних можливостей народнорозмовного варіанта української літературної мови, а, з іншого, – свідому спробу маніфестувати в літературному контексті духовну спорідненість слов’ян і пробудження в читача почуття слов’янської єдності.