Роль літературної казки як засіб виховання через звичку читати

Abstract

У статті досліджується походження такої звички, як читання казок на ніч і роль, яку відіграють в її появі мода на казку у літературі та її подальший резонанс в європейській культурі. Вивчаються чинники ототожнення казки із вечірнім часом: ситуації, в яких вечір або ніч показані невід’ємними від обстановки, в якій розповідаються казки, тенденція переймати описану у модних творах поведінкову модель, особливості розвитку жанру conte de fées, а саме поява фривольних казок, призначених для читання у спальні, й супутня еволюція книжкових форматів та пересит, викликаний «екстенсивним» характером створення і читання казок, що зрештою зумовлює визнання їх за снодійне А. Гамільтоном, М. де Любер і Ж. Казотом. Також з’ясовується роль гри у дитячість, яку, «інфантилізуючи» казкових героїв за прикладом Ш. Перро, ведуть М.К. д’Онуа і М. де Любер, у формуванні кліше «вечірньої казки» в його сучасному розумінні, уособлюваному персонажем Оле-Лукойє у Г.К. Андерсена.