Правові аспекти інтеграції ЄС у військово-політичній сфері

Abstract

Тривалий час вагомою перешкодою формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС було і залишається дещо суперечливе розуміння різними державами-членами ролі ЄС в системі глобальної та європейської безпеки, а також можливості/спроможності ЄС визначати свою автономію у контексті тих зобов’язань, якими пов’язані держави-члени ЄС, що, водночас, мають статус членства у НАТО. Нормативно-правове оформлення процесу інтеграції ЄС у військово-політичній сфері розпочалося з Маастрихтського договору 1992 р., пізніше Лісабонський договір упорядкував систему безпекової політики ЄС. В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України система колективної безпеки ЄС та її правове забезпечення повинні зазнати доктринальних змін. сучасна система колективної безпеки та оборони, яка формується у межах ЄС, не повинна догматично дублювати ті функції, які уособлює НАТО, а виробити власну гнучку стратегію забезпечення суверенітету держав-членів, і, водночас, можливість ефективно реагувати на загрози колективній європейській безпеці. З цією метою подальші скоординовані дії ЄС у сфері СЗППБ мають забезпечити відповідний політичний, військовий, економічних баланс інтересів всередині ЄС, а також баланс трансатлантичних відносин європейців. З іншого боку, на нашу думку, важливим – не просто теоретичним, а й першу чергу – практичним завданням європейського права залишається обґрунтування оновленої доктринальної «версії» міжнародного права та ефективності його інструментів в умовах тотального нехтування РФ усталеними принципами та практиками міжнародного права.