Антирелігійна політика радянської влади і кризові явища в Харківській єпархії Українського екзархату Російської православної церкви у 30-х роках ХХ ст.

Abstract

У статті розглядається процес інституалізації політичної складової внутрішньоцерковної кризи в Харківській єпархії Українського Екзархату (УЕ) Російської Православної Церкви (РПЦ) у 30-х роках ХХ ст. Автор виділив головні сфери діяльності Православної Церкви, які традиційно склалися протягом багатьох століть її присутності в українських землях. Досліджено, які з них Церква втратила в результаті антирелігійної політики комуністичної влади. Це, на думку автора, й спричинило глибокі кризові явища в українському православ’ї. Зазначено, що у 30-х роках ХХ ст. в українських землях політикою більшовиків було започатковано докорінні зміни у всіх сферах життя. В релігійному середовищі особливої гостроти набула антирелігійна політика комуністичної влади. Антирелігійна політика в радянській Україні 30-х років ХХ ст. провокувала появу численних конфліктів на релігійному ґрунті. Автор статті стверджує, що органи радянської влади свідомо йшли на загострення конфліктів з церковно-релігійним середовищем, нівелюючи і придушуючи невдоволення православних вірян антирелігійними заходами за допомогою потужного і безпощадного апарату насильства тоталітарної держави. Проаналізувавши суспільно-політичну ситуацію в УРСР, автор дійшов висновку, що коріння появи і розвитку кризових явищ в середині Українського Екзархату РПЦ знаходилось у позбавленні Церкви впливу на культурно-ідеологічну, соціально-економічну, публічно-правову й політичну сфери діяльності. УЕ постійно зазнавав руйнівних впливів і неприхованого тиску з боку політичних і каральних органів комуністичної влади. До війни проти Церкви долучились партійні, профспілкові, а також молодіжні організації. Радянська влада прийняла низку законів, якими юридично закріплювала за собою право проводити антирелігійну політику. Проілюстровано, що у цей період під постійним спостереженням і тиском перебували не тільки священнослужителі УЕ РПЦ, а й віруючі громадяни республіки. Залучивши численні архівні документи, автор статті показав, що у 30-х роках ХХ ст. одним з основних елементів цілеспрямованої політики репресій по відношенню до Церкви було закриття православних храмів, каплиць, церковних недільних шкіл, храмових бібліотек тощо. З метою демонстрації фальшивого народовладдя сталінський режим змушував збирати підписи так званих небайдужих громадян, які виступали за закриття православних храмів на Харківщині. Чимало першоієрархів Харківської єпархії УЕ РПЦ, священнослужителів, парафіян було репресовано і загинули у сталінських катівнях. Антирелігійна політика радянської влади 30-х років ХХ ст. в УРСР, масові репресії зруйнували Харківську єпархію УЕ РПЦ.