Поняттєвий апарат інституційного аналізу конкурентоспроможності системи вищої освіти

Abstract

Диверсифікація індивідуальних і суспільних потреб у вищій освіті, інформаційних технологій у поширенні освітніх продуктів, вимоги до їхньої якості з боку різних груп стейкхолдерів, а також процеси інтернаціоналізації обумовлюють актуальність розвитку теоретичних моделей забезпечення конкурентоспроможності систем вищої освіти різного рівня. Систематизовано сучасні теоретичні підходи до трактування сутності вищої освіти як системи та об'єкта інституційного аналізу конкурентоспроможності. На основі компетентнісного, процесного та інституційного підходів до аналізу сутнісних ознак вищої освіти запропоновано її визначення як системи неформальних (цінностей, звичаїв, способів мислення, поведінки тощо) і формальних (правових документів, стандартів, освітніх провайдерів, стейкхолдерів тощо) інститутів, які забезпечують розуміння визначальної ролі знань у самовдосконаленні, їхньому засвоєнні та збільшенні для реалізації цілей індивідуального та суспільного розвитку. На основі принципів системного аналізу та комплементарності окреслено архітектуру національної системи вищої освіти. Її основними концептуальними елементами та об'єктами аналізу конкурентоспроможності є: 1) цінності, що визначають інтереси та потреби в нових знаннях і компетентностях; 2) інтереси та поведінка внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів вищої освіти; 3) формальні та неформальні освітні провайдери; 4) продукти та послуги як результати діяльності освітніх провайдерів у вищій освіті. Комплексний аналіз взаємопов'язаних внутрішніх і зовнішніх цілей і функцій стратегічного розвитку розвитку вищої освіти дає підстави сформулювати висновок, що основними сутнісними ознаками – критеріями аналізу конкурентоспроможності вищої освіти на всіх рівнях її функціонування та розвитку – є ефективність, якість і соціальна відповідальність.