Кібердипломатія Китаю як інструмент ревізії глобального цифрового простору: політико-правовий аналіз

Abstract

Стаття досліджує взаємозв’язок між внутрішньою технічною, інституційною та нормативною архітектурою кіберпростору КНР і зовнішньополітичною стратегією Пекіна у сфері глобального управління інтернетом. Метою статті є з’ясувати, яким чином внутрішня технічна, інституційна та нормативна основа китайського інтернету формує і живить зовнішньополітичну стратегію КНР у сфері глобального управління кіберпростором. Предметом дослідження є механізми взаємодії між внутрішньою архітектурою кіберпростору КНР та зовнішньополітичною кібердипломатичною стратегією Пекіна. Дослідження застосовує системний та історико-генетичний підходи, порівняльний аналіз міжнародно-правових документів і концептуальний інструментарій теорії секʼюритизації Копенгагенської школи. Наукова новизна полягає у доведенні того, що внутрішня цифрова інфраструктура КНР функціонує як середовище апробації норм і моделей, які Пекін згодом просуває на міжнародній арені. Дослідження встановлює, що еволюція китайської інтернет-політики від «Тимчасових положень» 1996 року до тріади кіберзаконів 2017-2021 років формує правовий каркас доктрини кіберсуверенітету. Виявлено, що концептуальний перехід від «інформаційного суверенітету» до «кіберсуверенітету» відображає зміну стратегічної позиції Пекіна – від оборонної ізоляції до наступального формування глобального нормативного порядку. Проаналізовано багаторівневу кібердипломатичну стратегію КНР на майданчиках ООН, ШОС, ITU та Всесвітньої інтернет-конференції, а також інфраструктурний вимір через ініціативу «Цифровий шовковий шлях». Результати дослідження мають практичне значення для формування позиції України в міжнародних дискусіях щодо управління кіберпростором, зокрема в контексті протидії просуванню авторитарних моделей цифрового регулювання державами – союзниками КНР.