Активізм верховного суду у формуванні доктрини презумпції спільної сумісної власності подружжя

Abstract

Стаття присвячена дослідженню презумпції спільної сумісної власності подружжя в системі сімейного права України. Актуальність теми зумовлена значною кількістю судових спорів щодо правового режиму майна, набутого під час шлюбу, а також потребою забезпечення єдності судової практики та підвищення рівня правової визначеності у сфері сімейних майнових відносин. Метою дослідження є з’ясування теоретичних і практичних аспектів дії презумпції спільності майна, визначення критеріїв її спростування та аналіз сучасних підходів Верховного Суду до вирішення спорів про поділ спільного майна подружжя. У роботі використано формально-юридичний, порівняльно правовий і логіко-аналітичний методи, а також проведено узагальнення судової практики. Розкрито сутність презумпції як спростовного правового припущення, спрямованого на захист економічних інтересів сім’ї, забезпечення стабільності цивільного обороту та спрощення доказування у справах про поділ майна. Доведено, що факт реєстрації майна на одного з подружжя не свідчить автоматично про його особистий характер, а сторона, яка наполягає на належності майна лише їй, зобов’язана подати належні докази. Проаналізовано актуальні тенденції судової практики: ключовими критеріями визначення правового режиму майна є час його набуття, джерело коштів, мета правочину та участь кожного з подружжя у формуванні спільного майнового фонду. Окрему увагу приділено проблемам дійсності правочинів, укладених без згоди другого з подружжя, а також підставам для відступу від принципу рівності часток у разі зловживання правом або ухилення від виконання сімейних обов’язків. У висновках обґрунтовано необхідність чіткого законодавчого визначення критеріїв розмежування спільного й особистого майна, уніфікації вимог до форми згоди одного з подружжя на розпорядження цінним майном та подаль шого розвитку практики Верховного Суду як засобу забезпечення єдності правозастосування. Зроблено висновок, що удосконалення правового регулю вання у цій сфері сприятиме зміцненню гарантій захисту майнових прав учасни ків сімейних відносин і підвищенню стабільності правового порядку.