Щодо проблематики бойового імунітету в сучасному праві України

Abstract

Стаття присвячена правовому аналізу бойового імунітету як складного явища, пов’язаного із веденням бойових дій. Констатується, що бойовий імунітет є відомим для більшості країн, військові формування яких брали участь у бойових діях або знаходилися в бойовій обстановці чи збройних конфліктах протягом останнього часового періоду. Визначається, що відправною точкою для закріплення бойового імунітету в нашій державі став факт відкритої збройної агресії московії проти України. У цих обставинах належне несення або проходження військової служби є одним із способів забезпечення боєздатності держави, а отже, і національної безпеки. Акцентується увага на тому, що оскільки діяльність військовослужбовців та інших осіб здійснюється в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямована на відсіч та стримування збройної агресії російської федерації або агресії іншої країни – вона не може вважатися суспільно небезпечною чи кримінально протиправною, а навпаки – є суспільно корисною та такою, що схвалюється українським суспільством, на відміну від, скажімо, недбалого ставлення до військової служби, що належить до військових кримінальних правопорушень. На ґрунті аналізу норм чинного законодавства робиться висновок про дуальність правового підходу до правового регулювання бойового імунітету в Україні. Це пов’язується із тим, що бойовий імунітет водночас фігурує в декількох нормативно-правових актах: Законі «Про оборону Україні» й у положеннях статті 43-1 Кримінального кодексу України «Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України». При чому в зазначених правових актах спостерігається серйозна розбіжність у правовому підході до регулювання бойового імунітету. Як вважається, це не може позитивно впливати як на теоретико-правове розуміння цього явища, так і на його якісну практичну правозастосовну реалізацію. Констатується, що у зв’язку з тим, що правове регулювання бойового імунітету має ознаки новели сучасного законодавства, теоретичний його аналіз здійснювався на неналежному рівні, а тому, навіть розуміння його правової природи є різним. Окрім того, фактично є різним розуміння бойового імунітету в Україні та інших країнах світу. Достатньо незрозумілим є і співвідношення військового імунітету із такими поняттями, як діяння в умовах виправданого ризику й крайньої необхідності. Наголошується на необхідності узгодження положень чинного законодавства щодо регулювання одного правового явища. Робляться висновки щодо можливого покращення чинного законодавства в цьому напрямі. Констатується, що бойовий імунітет має перспективи щодо власного правового удосконалення та практичного застосування в Україні.