Теоретичні виміри та прагматика функціонування дипломатії «останнього рубежу» в епоху ядерного стримування

Abstract

У тезах здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та моделювання феномену «дипломатії останнього рубежу» в умовах системної кризи сучасних міжнародних інститутів безпеки. Сформульовано авторське визначення цього концепту як автономної, неінституціоналізованої системи конфіденційних комунікацій вищого політичного керівництва для запобігання застосуванню зброї масового ураження. Типізовано канали взаємодії (техніко-оперативні та агентурно-посередницькі) й окреслено ключові принципи їх функціонування, зокрема інформаційну асиметрію та раціональне взаємне заручництво. На основі закордонного досвіду 2022–2026 рр. (кейси США–Китай–Тайвань, КНДР) та звітів Beyond Nuclear Deterrence доведено, що поява гіперзвукової зброї та штучного інтелекту трансформувала цю дипломатію у перманентну мережу збереження стратегічної стабільності.