Трансформація лінгвістичного ландшафту Харкова післярадянської доби

Abstract

Стаття присвячена дослідженню лінгвістичного ландшафту Харкова – одного з найбільших за площею і кількістю населення міст України. Увагу зосереджено на післярадянському періоді формування топонімічної мапи міста, тобто від серпня 1991 року, коли Україна проголосила про свою незалежність і почала відроджувати свою державність, і дотепер. Більш детально досліджено період від початку повномасштабної російсько-української війни, тобто від лютого 2022 року, і до сьогодні. Встановлено, що соціально-політичні події, які відбулися в країні за цей період, безумовно, віддзеркалилися на лінгвістичному ландшафті міста Харкова. Виокремлено три хвилі трансформації харківського топонімікону, дві з яких, наймасштабніші, пов’язані з ухваленням законів про декомунізацію і деколонізацію топоніміки (2015 і 2023 роки відповідно). Здійснено лексико-семантичний аналіз нових номінацій, визначено основні тематичні групи лексичних одиниць з урахуванням мотиваційних смислів. Названо функції, що їх виконує топонім як адресний знак мови, серед яких виокремлено провідну та супровідні функції, як-от: ідеологічну, меморіальну, культурно-просвітницьку, виховну й естетичну. Визначено, що серед нових урбанонімів переважають антропонімічні назви, що увічнюють пам'ять про видатних українців, серед яких є державники, представники науки, освіти, культури та мистецтва, а також воїни-захисники української державності. Виявлено, що вперше на топонімічній мапі міста з’явилися імена героїв, що загинули під час повномасштабної російсько-української війни. З’ясовано, що топонімічні трансформації міста відбулися завдяки політичній волі керівництва країни, яке на законодавчому рівні шляхом ухвалення відповідних законів уможливило процес декомунізації та деколонізації топонімічної мапи України.