Об’єкти цивільної конфіскації

Abstract

У статті аналізуються окремі аспекти процедури розгляду справ позовного провадження про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Звертається увага при цьому на характерні риси об’єктів можливого стягнення, які передбачені ч. 2 ст. 290 ЦПК України та умови їх визнання такими, що підлягають фактичній конфіскації. У зв’язку з цим звертається увага на часові межі набуття таких активів, а також на проблеми юридичного визначення ознак таких активів. Разом з цим, зазначається про проблематичність, в багатьох випадках, визначення розміру доходів, отриманих відповідачем від зазначених активів. У змісті роботи обумовлюється наукова позиція про відповідність закріплених у національному цивільному процесуальному законодавстві окремих видів об’єктів цивільної конфіскації закріпленому у цивільному матеріальному законодавстві України переліку об’єктів цивільних прав. Зазначається також складність доведення придбання активів в інтересах відповідача третіми особами у взаємозв’язку із доведенням набуття таких активів за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Мету статті стало можливим досягти з урахуванням соціального та правового значення боротьби з корупцією та її наслідками в частині визнання активів необгрунтованими. З урахуванням наведених даних досліджень констатується, що реальна економія від антикорупційних заходів дорівнює приблизно розміром 6% ВВП України. У зв’язку з цим авторкою описуються особливості часових меж набуття таких активів, оскільки від цього залежить з’ясування судом питання можливого їх стягнення в дохід держави. Останнє залежить від набрання чинності нормативним актом, котрий встановлює можливість виникнення правовідносин по встановленню необгрунтованості набуття активів та пов’язаних з цим наслідків. До особливостей правової характеристики активів відноситься і така ознака, як їх вартість та різниця між нею та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. У зв’язку з цим зазначається про проблематичність набуття рішенням суду статусу остаточного (абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України) з огляду на відсутність нормативного закріплення в національному процесуальному праві змісту такої властивості актів правосуддя, як його остаточність. При підготовці статті зверталась увага не лише на процедуру звернення стягнення на необгрунтовані активи, але і на доходи, отримані від них. З урахуванням не визначеності на законодавчому рівні видів зазначених доходів вказується про можливість звернення стягнення на будь-які доходи, що отримані від активів, визнаних необгрунтованими.