Поетичний прийом морфологічної співпозиції у творчості Василя Стуса

Abstract

У статті описані аксіоми дослідження поетичних творів, сформульовані відомими дослідниками морфологічного рівня поетичної мови: аксіома виразності, аксіома парадигматичності, аксіома цілісності, аксіома інтенціональності. Низка принципів дослідження й опису граматичного рівня поетичної мови, які було вироблено на підґрунті цих аксіом, застосовані для аналізу віршових творів Василя Стуса. Розглянуто універсальний морфолого-поетичний прийом виділення й актуалізації граматичних одиниць у поетичних творах митця – морфологічну співпозицію, яку визначають як морфологічне співположення словесних знаків на невеликому просторі віршованого тексту. Серед загальнопоетичних способів актуалізації морфологічна співпозиція є найбільш активним за частотністю свого функціювання в поетичному тексті. У творчості Василя Стуса морфологічне співположення зафіксовано у двох типах словосполучень. Перший тип – стійкі традиційні вирази, що передають ідею накопичення, типовості. Другий тип – авторські комбінації, у яких повтор кореня створює додаткові смисли у відображенні типових дій, процесів. Відзначено авторський вибір одиниць морфологічного рівня мови у співпозиції: вони є граматично маркованими одиницями (дієслівна форма наказового способу, іменникова форма вокативу, субстантивний біном), рідко вживаними та оказіональними словами. Зроблено висновок про індивідуальне креативне використання автором загальнопоетичних способів актуалізації морфологічних форм і значень, співпозиції морфологічних одиниць зокрема, й схарактеризовано низку авторських прийомів актуалізації та нейтралізації граматичних смислів. Перспективою дослідження стає визначення граматичних засобів, які обирають інші українські поети-шістдесятники під час створення текстів для реалізації художнього задуму.