Вербалізація мотиву смутку в поетичному доробку П. Грабовського

Abstract

У статті проаналізовано семантико-синтаксичні особливості репрезентації мотиву смутку в поетичній збірці «Кобза» П. Грабовського. З’ясовано, що глибину й виразність аналізованого мотиву відображає не тільки багатство авторського словника, а й майстерне поєднання слів, використання художніх засобів. Провідний мотив смутку в поезіях письменника розкривається експліцитно, за допомогою лексем, що мають різну частиномовну належність, серед них іменники (сум, журба, туга, жаль); прикметники (сумний, нерозважний, хмурий); дієслова (сумувати, журитися, тужити); прислівники (журливо, сумно) та інші. Крім того, вираженню мотиву слугують словообрази природи, лексеми на означення безвиході, розпачу. Домінування цього мотиву зумовлене впливом на поетичну творчість письменника обставин життя. Досліджено, що в поезіях П. Грабовського мотив смутку пов’язаний переважно із зображенням емоційного стану ліричного героя, спогадами про рідний край, недолю українського народу. Сум у поетичних творах П. Грабовського розкриває також тему кохання, жіночої долі. Встановлено, що виразниками стану ліричного героя, які досить часто наділені печаллю, виступають флористичні об’єкти та фауноніми. Крім того, письменник передає печальний настрій через пейзажні замальовки та просторові площини. Мотив смутку в поетичній мові письменника тісно переплітається з мотивом самотності, що є невипадковим, адже більшість свого життя П. Грабовський провів у неволі. А також перегукується з мотивами тиші, смерті, часу. З’ясовано, що для емоційного відтворення журби, розпачу, безвиході ліричного героя автор використовує різні синтаксичні конструкції, але надає перевагу складним реченням. Провідними засобами вираження мотиву смутку є повтор, ампліфікаційні ряди однорідних членів речення, епітет, антитеза, полісиндетон. Експресивного забарвлення надають риторичні питальні конструкції.