Публічно-приватне партнерство як правовий інструмент залучення інвестицій у воєнний та післявоєнний період

Abstract

У статті досліджено публічно-приватне партнерство (ППП) як ефективний правовий інструмент залучення інвестицій в умовах збройного конфлікту та післявоєнного відновлення держави. З огляду на масштабні втрати інфраструктури, дефіцит державного фінансування та знижену інвестиційну активність, використання механізмів ППП є ключовим інстументом для мобілізації приватного капіталу. Акцентовано увагу на ключових ризиках, що супроводжують реалізацію ППП-проєктів у кризових і постконфліктних умовах (фінансові, політичні, правові, безпекові, інституційні та соціальні), а також визначено відповідні механізми їх мінімізації з урахуванням міжнародного досвіду. Окрему увагу приділено нормативно-правовому регулюванню сфери ППП в Україні, зокрема аналізу положень Закону України «Про публічно-приватне партнерство» №4510-ІX, який передбачає спрощення процедур підготовки проєктів, розширення форм державної підтримки (запровадження гарантії мінімального доходу, можливості надання грантів), а також посилення гарантій стабільності законодавства для інвесторів. У статті висвітлено приклади реалізованих та запланованих ППП-проєктів в Україні, зокрема в галузі морської інфраструктури, транспорту, охорони здоров’я та водопостачання. Показовим є кейс концесії портових терміналів у м. Чорноморськ, що став першим масштабним проєктом ППП, оголошеним у період повномасштабної війни. Запропоноване дослідження дозволяє сформулювати комплексні висновки щодо правових і організаційних умов ефективного застосування ППП як інструменту залучення інвестицій у процесі післявоєнної відбудови. Підкреслено необхідність забезпечення прозорості процедур, збалансованості інтересів сторін, розвитку інституційної спроможності органів влади, а також посилення взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями задля гарантування інвестиційної стабільності та правової захищеності приватного партнера.