Формування механізмів управління сталим розвитком аграрних бізнес-екосистем

Abstract

У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні аспекти формування механізмів управління сталим розвитком аграрних бізнес-екосистем в умовах трансформації сучасної економіки. Обґрунтовано, що перехід від традиційних ієрархічних моделей управління до мережевих форм взаємодії зумовлює необхідність адаптації управлінських підходів, орієнтованих на інтеграцію економічних, екологічних та соціальних компонентів розвитку. Визначено сутність аграрної бізнес-екосистеми як сукупності взаємопов’язаних суб’єктів, що спільно створюють додану вартість у процесі виробництва, переробки та реалізації аграрної продукції. Проаналізовано структурні компоненти аграрної екосистеми, включаючи виробниче ядро, технологічний, фінансовий, інституційний та соціальний рівні, та визначено їх роль у забезпеченні сталого розвитку. Особливу увагу приділено інноваційним інструментам управління, зокрема агроекологічному бізнес-моделюванню (ABMC), яке дозволяє інтегрувати принципи агроекології у стратегічне управління підприємствами. Доведено, що використання цього підходу сприяє підвищенню ефективності використання ресурсів, диверсифікації доходів та формуванню конкурентних переваг. Розглянуто роль державної підтримки, правових механізмів та інституційного середовища у стимулюванні сталого розвитку аграрного сектору. Окремо висвітлено значення цифровізації як ключового драйвера трансформації управління, що забезпечує підвищення прозорості, точності прийняття рішень та зниження транзакційних витрат. Водночас визначено ризики цифрової трансформації, зокрема залежність від технологічних платформ та втрату локальних знань. Узагальнено міжнародний досвід формування сталих аграрних екосистем та визначено ключові напрями удосконалення механізмів управління, серед яких інституціоналізація співпраці, розвиток цифрових платформ, підтримка інновацій та впровадження принципів ESG. Доведено, що ефективне управління аграрними бізнес-екосистемами можливе лише за умов комплексного підходу, який поєднує економічну ефективність, соціальну відповідальність та екологічну стійкість.