Хліборобський реманент для збирання та обмолоту врожаю та його використання в селянських та поміщицьких господарствах Харківської губернії у другій половині ХІХ -на початку ХХ ст.

Abstract

У статті здійснено комплексний історико-етнографічний аналіз хліборобського реманенту, що застосовувався для збирання та обмолоту врожаю в селянських і поміщицьких господарствах Харківської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Основну увагу зосереджено на традиційних знаряддях ручної праці — серпах, косах, ціпах, граблях, вилах, а також на їх конструктивних особливостях, технологіях виготовлення та регіональній специфіці використання. Показано еволюцію серпа як провідного знаряддя жнив і поступове витіснення його продуктивнішою косою, зумовлене як економічними чинниками, так і природно-географічними умовами Харківщини. Розкрито роль сільських ковалів як ключових виробників і модернізаторів землеробського реманенту, здатних адаптувати заводські вироби до локальних потреб господарства. Особливу увагу приділено кустарному виробництву серпів і кіс, удосконаленню допоміжного обладнання (кісся, грабків, інструментів для клепання) та збереженню традиційних технологій обмолоту врожаю за допомогою ціпів і котків. Окремо проаналізовано поширення наприкінці ХІХ ст. нових форм сільськогосподарської техніки — ручних і кінних молотарок та віялок, виготовлених місцевими майстрами. Особливу увагу приділено еволюції серпа як провідного знаряддя жнив і поступовому витісненню його продуктивнішою косою-литовкою, що було зумовлено як природно-географічними умовами Харківщини, так і соціально-економічними чинниками розвитку аграрного виробництва [7; 11]. Показано, що збереження серпа в малоземельних селянських господарствах було пов’язане з прагненням мінімізувати втрати зерна та раціонально використовувати обмежені земельні ресурси. Зроблено висновок, що запровадження вдосконалених знарядь і машин у Харківській губернії сприяло ринковій трансформації аграрного виробництва, водночас поглиблюючи соціально-економічну диференціацію між заможними господарствами та малоземельним селянством. Матеріали статті дозволяють поглибити уявлення про технічну культуру українського села та механізми адаптації традиційного землеробства до умов модернізації.