Оцінка еколого-туристичного потенціалу Харківської області в умовах безпеково-екологічних ризиків воєнного часу

Abstract

Мета. Комплексно оцінити еколого-туристичний потенціал Харківської області на основі актуального адміністративно-територіального устрою, структури природно-заповідного фонду та безпеково-екологічних обмежень воєнного часу. Методи. Аналіз офіційних екологічних і нормативних джерел, картографічне узагальнення, нормовану бальну оцінку, експертне ранжування чинників, кластеризацію природно-рекреаційних територій та SWOT-аналіз. Оцінювання виконано за чотирма групами критеріїв: природно-екологічний потенціал, інфраструктурне забезпечення, транспортно-інформаційна доступність і безпекова доступність. Для усунення суб’єктивності розрахунків запропоновано формалізований інтегральний індекс із фіксованими вагами компонентів і шкалою 0-10 балів. Результати. Установлено, що Харківська область має значний ресурсний потенціал для розвитку екологічного, пізнавального, наукового та рекреаційного туризму, зумовлений поєднанням лісостепових і степових екосистем, річкових долин Сіверського Дінця, Осколу, Уд, Харкова та Лопані, лісових масивів, водно-болотних угідь і дендрологічних об’єктів. Станом на 01.01.2025 природно-заповідний фонд області налічує 247 об’єктів; облікова площа становить 85 446,0 га, фактична площа - 74 888,2 га, або 2,4% території області. Виділено п’ять еколого-туристичних кластерів: Гомільшансько-Сіверськодонецький, Слобожансько-Краснокутський дендрологічно-природоохоронний, Печенізько-Старосалтівський, Куп’янсько-Дворічансько-Борівський і Харківський приміський лісопарково-рекреаційний. Найвищий ефективно реалізований потенціал мають Харківський приміський та Гомільшансько-Сіверськодонецький кластери, тоді як Куп’янсько-Дворічансько-Борівський кластер характеризується високою природною цінністю, але критично низькою безпековою доступністю. Висновки. Перспективи розвитку екотуризму в Харківській області визначаються не лише ресурсною привабливістю, а й рівнем екологічної реабілітації, розмінування, відновлення інфраструктури, цифрового інформування та інтеграції територіальних громад у післявоєнну модель сталого природокористування.