Цифровий суверенітет як зовнішньополітичний проєкт ЄС: регуляторні інструменти та кібердипломатія

Abstract

У статті досліджено цифровий суверенітет Європейського Союзу як стратегічний проєкт, спрямований на подолання аутсайдерства у світі в умовах технологічної залежності від США та КНР. Виявлено прогалину в науковому дискурсі щодо системного зв’язку між внутрішнім регулюванням ЄС та його зовнішньополітичною активністю. Європейську цифрову незалежність розглянуто через призму трьох взаємопов’язаних вимірів: суверенітету даних (контроль над транскордонними потоками та юрисдикція), технологічної автономії (подолання інфраструктурної залежності) та нормативної ваги єдиного європейського ринку. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні двофазної трансмісійної моделі, яка пояснює механізм конвертації нормативної влади ЄС у геополітичний вплив. Перша фаза описує односторонній регуляторний експорт через Брюссельський ефект: ринкова вага ЄС змушує глобальних гравців імплементувати європейські стандарти (GDPR, AI Act). Друга фаза — багатостороння кібердипломатія — активується, коли ринкова логіка вичерпує свої можливості, дозволяючи ЄС використовувати регуляторні прецеденти (наприклад, рішення Суду ЄС у справі Schrems II) як дипломатичні аргументи на міжнародних майданчиках (G7, OEWG). Доведено, що за умов дефіциту інфраструктурної потужності («поетичної влади») ЄС компенсує її нарощуванням «кібернетичної влади» — спроможності встановлювати правила гри. Методологічною базою дослідження є системний підхід і метод кейс-стаді (аналіз бразильського LGPD та корпоративних політик Big Tech). Зроблено висновок, що цифровий суверенітет ЄС є моделлю «регуляторної дипломатії за замовчуванням», завдяки якій Європейський Союз зберігає суб’єктність у глобальному технологічному протистоянні.