Стратегічна резильєнтність підприємств в умовах війн та повоєнного відновлення: сутність та управлінські рішення

Abstract

У статті проаналізовано стратегічну резильєнтність виробничих підприємств як ключову управлінську здатність забезпечувати життєздатність і конкурентоспроможність в умовах війни та повоєнного відновлення. Вихідним положенням є те, що у наукових і прикладних дискусіях поняття «резильєнтність» нерідко ототожнюють із підтриманням безперервності або швидким поверненням до попереднього рівня функціонування, що є недостатнім для виробничих систем із високою капіталомісткістю, енергозалежністю та технологічними обмеженнями на переналагодження. Метою статті є концептуалізація стратегічної резильєнтності саме для виробничих підприємств та розроблення двофазної рамки управління, яка пов’язує теоретичні підходи до стратегічної резильєнтності з систематизацією інструментів і управлінських рішень. Методологічно робота має концептуальний характер і ґрунтується на аналітичному синтезі наукових джерел зі стратегічного менеджменту, організаційної та логістичної резильєнтності, управління ризиками й безперервністю, а також на логічному моделюванні причинно-наслідкових зв’язків у виробничій системі. У результаті проведеного дослідження уточнено зміст стратегічної резильєнтності й розмежовано її зі стійкістю та адаптивністю. Доведено, що для виробничих підприємств встояти під час шоку війни не означає зберегти стратегічну траєкторію. Запропоновано двофазну рамку стратегічної резильєнтності в період війни та повоєнного відновлення, яка відображає керований перехід від домінування інструментів утримання критичних функцій до реконфігурації потужностей, ресурсів, координації та компетенцій. Практичне значення результатів полягає у можливості використання рамки для стратегічної діагностики, визначення пріоритетів у період війни та формування програм модернізації й розвитку у період повоєнної відбудови. Перспективи подальших досліджень пов’язані з емпіричною валідацією рамки, тобто перевіркою, які інструменти управління у певних підгалузях виробництва забезпечують найкращі результати за показниками безперервності, продуктивності та ринкової адаптації.